Яна була виснажена. Діти хворіли, вона поєднувала роботу та домашні справи, а тепер і сама почувала себе неважливо. Незважаючи на це, її чоловік Іван наполягав на святкуванні Нового року у їхньому будинку. – У нас є місце, – міркував він, маючи на увазі їхній великий будинок. Яна насилу готувалася до свята, почуваючись слабшою з кожною хвилиною. Нарешті вона вирішила трохи відпочити, але Іван це відразу помітив і відчитав її. – Скільки можна лежати? У нас завтра гості, – холодно сказав він. Борючись зі сльозами,
Яна зібралася з силами, щоб стати і закінчити приготування. Вечір пройшов непогано, але Яна була виснажена. Ніхто, здавалося, не помічав її зусиль. Бідолашна після півночі звалилася на ліжко просто в «парадному» одязі. 2 січня її терміново відвезли до лікарні. Іван відвідав її через кілька днів, але не з турботи, а щоб нагадати про майбутню різдвяну вечерю. – Ти ж готова приїхати додому і все підготувати? – спитав він. У цей момент у розмову втрутився лікар Яни.
– Вона нікуди не поїде. Їй потрібний відпочинок і постійний нагляд, – суворо сказав він. Тоді Яна відчула, що по-справжньому розуміє та піклується про неї не чоловік, а незнайома людина. Цей досвід став для жінки тривожним сигналом. Хоча Яна знала, що попереду її чекають труднощі, вона твердо вирішила змінити своє життя і прагнула до того, щоб її любили та поважали, а не лише цінували за вміння вести домашнє господарство та готувати страви для сімейних зборів.