Я досі не можу зрозуміти, що спонукало мого чоловіка Дмитра на такий крок. Одного разу він раптово заявив, що найняв хатню робітницю, щоб допомогти мені по дому. Це було дивно, адже наша хата зовсім не така велика, і я ніколи не скаржилася на домашні справи. “Дімо, навіщо нам хатня робітниця? Адже я справляюся з усім сама,” – запитала я його, коли він повернувся з роботи. “Я просто хочу, щоб ти менше втомлювалася. Ти завжди так багато дбаєш про будинок і сім’ю. Подумав, що це буде чудовою допомогою”, – пояснив він.
Я була спантеличена. Ми жили в невеликому затишному будинку, і я ніколи не відчувала, що мені важко справлятися з побутовими справами. Та й незнайома людина в хаті мені була зовсім не до душі. Коли першого дня прийшла хатня робітниця, я була вкрай напружена. Вона була милою жінкою середніх років, представилася як Ірина. Я показала їй будинок і обережно почала давати їй завдання. “Ви можете почати з прибирання у вітальні. Я займуся кухнею,” – запропонувала я, намагаючись зберегти контроль над ситуацією. З часом я почала звикати до присутності Ірини в будинку. Вона була не лише домробітницею, а й приємною співрозмовницею. Ми часто спілкувалися, поки вона допомагала мені зі справами.
“Знаєте, Ірино, я спочатку була проти вашої присутності тут, але тепер я навіть рада, що ви у нас,” – зізналася я одного разу. “Я рада, що змогла допомогти. Іноді навіть невелика допомога може зробити життя легшим”, – усміхнулася вона у відповідь. Згодом я усвідомила, що мій чоловік просто хотів полегшити моє життя. І хоча спочатку я була проти, присутність Ірини справді принесла в наше життя позитивні зміни.