Ганна увірвалася до квартири; її підлітковий голос звучав на порядок вище звичайного, заявляючи, що вона дізналася хто її батько. Її мати, Інна, готувала обід – на плиті кипів курячий бульйон – і вона могла тільки посміхнутися раптовому одкровенню дочки. Ганна була наполеглива, збираючи паззл із маленьких жестів та лагідних слів їхнього сусіда, дядька Слави. Деталі, здавалося, збігалися: допомога Слави у перенесенні продуктів, його роль у вирішенні сантехнічних проблем, схожість їх рудого волосся. Інна була приголомшена, особливо натяками Ганни на те, що Борис, син Слави, є її братом. Незважаючи на абсурдність,
вона побачила привабливість такої розповіді для своєї дочки без батька. Біологічний батько Ганни, Георгій, був лише далеким, болючим спогадом. Він покинув Інну під час її вагітності, поїхавши до іншої жінки до іншої країни. Єдиним проявом його каяття була організація нинішнього життя Інни. За тиждень Інна отримала несподіваний дзвінок від Георгія. Його голос викликав сплеск емоцій та небажаних спогадів. Він шукав примирення, обіцяючи безпеку та комфортне життя. Інна розривалася між огидою та проблиском надії. Вона звернулася за втіхою та порадою до Слави, який запропонував план дій. Коли Георгій нарешті з’явився, його зустріла не Інна, а Слава, який оголосив себе чоловіком Інни та вітчимом дітей. Це нетрадиційне втручання відлякало Жору і дало Інні спокій, на який вона так чекала. Щира доброта
і підтримка Слави викликали між ними симпатію, яка призвела до шлюбу, який наповнив їхній дім любов’ю та стабільністю. Чутки про батька Ганни перетворилися з плоду уяви на реальність – і Борис справді став її братом, зробивши їхню родину повною. Через рік їхня родина поповнилася ще однією рудоволосою дівчинкою, Оленькою. Дядько Слава тепер був гордим батьком Ганни, Бориса та Оленьки – роль, яку він несвідомо грав протягом багатьох років. І хоча він не був багатою людиною, зате забезпечив Інні та дітям любов і підтримку, яких вони так потребували.