Минуло кілька років, і Анна нарешті набралася сміливості, щоби розповісти свою історію. Все почалося, коли Анні було п’ятнадцять, і вона, прийшовши зі школи, побігла до своєї кімнати. Згодом її дивна поведінка ставала все очевиднішою: вона перестала спілкуватися з сім’єю, змінила стиль одягу і почала прикривати кожен сантиметр свого тіла. Стурбована дочкою, мати Анни одного разу спробувала запитати дочку, що з нею трапилося, але Анна відмахнулася, заявивши, мовляв, усе гаразд. Батько Анни у свою чергу підозрював, що з його дочки знущаються в школі,
і хотів узяти справу до своїх рук. Він дошкуляв Анні запитаннями і вимагав, щоб вона показала йому свої руки, щоб перевірити, чи немає на них синців, але Анна хоробро відбивалася від батька і приховувала своє тіло. Тільки коли мати Анни знайшла її у ванній зі здутим животом, все стало ясно. Анна була вагітна, але нікому не казала, хто тато. – Я зараз же викликаю поліцію! – заявила мати Анни, – може їм ти розкажеш, хто батько твого малюка. Навіть коли мати Анни пригрозила дати їй ляпас, та все одно ні слова не вимовила. Батько Анни був у люті і постійно кричав на неї, наполягаючи, щоб вона віддала дитину на усиновлення, якщо вже пізно позбутися плоду. Втім, тієї ж думки дотримувалися бабуся та дідусь майбутньої мами.
До речі, бабуся Ані навіть казала, що не пустить «розпусну» онучку до себе на поріг. На боці Анни була лише сестра, Віра, яка чекала на народження племінниці. Саме вона допомогла Анні знайти у собі сили вистояти. Анна мала чіткий план, який вона хотіла реалізувати після пологів, і вона поділилася ним тільки з сестрою. Віра була на все згодна і навіть планувала віддавати Анні всі свої гроші, щоб хоч так допомогти з малюком. Коли Анна народила, вона поїхала жити до матері подруги Віри,
яку звали Мариною. Віра все й організувала, щоб не турбувати цим сестру. Марина стала тезкою дитини, а сім’я Анни тим часом поступово відмовилася від неї, вони не цікавилися ні Анною, ні малечею. Згодом Анна змогла влаштуватися на роботу, і навіть винайняти собі з донькою квартиру. Попереду на неї чекало ідеальне сімейне життя поряд з коханим чоловіком, а поки вона працювала і забезпечувала дочку, час від часу заглядаючи до Марини.