Того холодного лютневого дня, коли вулиці були посипані ніжними пластівцями снігу, Арина вирішила зробити сюрприз своєму хлопцю Денису, який живе в іншому місті. У день Святого Валентина вона взяла відпустку на роботі і вирушила у довгий шлях, озброївшись їхньою улюбленою піцою з пепероні та моцарелою, щоб втілити свій план у життя. Прибувши до міста, де жив Денис, Арина відчула суміш хвилювання та передчуття. Вона потай піднялася до його квартири, посміхаючись при думці про його подив.
Але коли вона повернула ключ у замку його дверей, який Денис колись довірив їй, її серце завмерло. У вітальні стояв Денис, обіймаючи іншу дівчину. Вони дивилися на Арину з подивом і збентеженням. “Денисе, що відбувається?” – Прошепотіла Арина, відчуваючи, як сльози накочують на очі. “Арино, я… Я не знав, як тобі сказати. Я зустрічаюся з Катею вже кілька місяців. Мені шкода, що ти дізналася таким чином,” – промимрив Денис, не в змозі зустрітися з її поглядом. Арина подивилася на нього, а потім на Катю. Вона відчувала, як її світ руйнується. “Як ти міг?” – ледве чутно видавила вона крізь сльози. Не знайшовши слів, Денис опустив очі. Арина повернулася і вийшла,
залишивши за собою лише звук дверей, що закриваються. Вона йшла вулицями, забувши про піцу, яку весь цей час тримала в руках. Сніг продовжував падати, але Арина не звертала на це уваги. Її серце було розбите, а думки плуталися з кожним кроком. Пізніше вона сіла в кафе, намагаючись заспокоїтись і зібратися з думками. “Може, це і на краще”, – пробурмотіла вона собі під ніс, дивлячись на сніжинки, що миготіли за вікном. “Тепер я знаю правду”. Вона зітхнула і повільно встала, назавжди залишаючи позаду свої надії та мрії про спільне майбутнє з Денисом.