Щодня, коли я дивлюся на Андрія, то згадую слова мами: “Він хороший хлопець, він забезпечить тобі стабільне майбутнє”. Тоді мені здавалося, що це достатня причина для заміжжя. Але зараз, стоячи перед дзеркалом, я розумію, що стабільність ніколи не замінить кохання. “Ти в порядку, люба?” – Запитав Андрій, входячи до кімнати. “Так, звичайно,” – відповіла я, посміхаючись підробленою усмішкою. “Я помітив, ти якась задумлива останнім часом,” – продовжив він, сідаючи поруч. “Просто втома,” – миттєво віджартувалася я,
намагаючись уникнути подальшої розмови. Але у глибині душі я знала, що це не просто втома. Це почуття втрати самої себе, втрати тих мрій та надій, які я колись мала. Одного разу, зустрівшись з подругою Оленою, я не стрималася і висловила все, що накопичилося в мені. “Я не знаю, що робити, Олено. Я ніби живу чужим життям,” – зізналася я. “Ти повинна нарешті подумати про себе,” – відповіла вона. “Ти не можеш жити життям, яке тобі нав’язали. Ти маєш право на щастя.” Її слова змусили мене замислитись. Я зрозуміла, що мені потрібно зробити вибір: або продовжувати жити в цьому безрадісному шлюбі, або знайти сили змінити своє життя. Увечері я сказала Андрію, що нам треба поговорити.
Ми сиділи на кухні, пили чай, і я відчула, як моє серце б’ється з шаленою силою. “Андрію, мені здається, нам потрібно поговорити про наші відносини,” – почала я. Він подивився на мене здивовано, але був готовий слухати. Я розповіла йому про свої почуття, про свої сумніви. Про те, що я почуваюся втраченою та нещасною. Андрій вислухав мене уважно. “Я не знав, що ти так почуваєшся”, – сказав він. “Можливо, нам дійсно варто подумати про те, що робити далі”. Ця розмова не вирішила всіх проблем, але вона стала початком змін. Я зрозуміла, що можу і маю боротися за своє щастя…