Довгі роки я вважала, що зробила для своїх дітей все можливе: виростила їх, дала освіту та інтегрувала у суспільство. Однак ми з чоловіком не змогли собі дозволити забезпечити їх окремим житлом. У нас двоє дітей: Наді зараз 38 років, а Макару – 30. Обидва живуть самостійно. Ми з чоловіком, Микитою, пенсіонери без додаткового доходу. Нам вдалося побудувати просторий будинок для себе, але наші плани допомогти дітям із житлом зірвалися, коли Микита захворів. Наша дочка вийшла заміж і переїхала до
просторої квартири своїх свекрів у місті. Вони поважали її особистий простір, і донька здавалася задоволеною. Син переїхав до міста у пошуках кращої перспективи, живе на орендованій квартирі і відвідує нас нечасто. Надія часто відвідує нас зі своїми дітьми та чоловіком, який допомагає нам по господарству, що ми дуже цінуємо. Але динаміка змінилася, коли Макар втратив роботу і маючи на руках дитину, попросився переїхати до нас. Ми прийняли їх у нашому великому будинку, а Макар знайшов тимчасову
роботу водія автобуса. Однак такий розклад засмутив Надію. Вона боїться, що Макар претендуватиме на будинок і пропонує розділити спадщину зараз. Мене ця ідея буквально розриває на частини. Ми з чоловіком ще не літні, і думка про поділ майна здається мені вкрай передчасною. Я досі відчайдушно намагаюся знайти рішення, яке збереже сімейну гармонію та не призведе до нових проблем.