Одного вечора, після важкого робочого дня, Ірина поверталася додому. Несподівано її вірний супутник – автомобіль – підвів її, залишивши наодинці з темними вулицями міста. Сутінки, що стрімко наступали, додавали тривоги, але Ірина рішуче попрямувала до свого будинку, намагаючись не звертати уваги на дивні шуми навколо. Але незабаром її увагу привернув звук кроків, який ставав дедалі гучнішим. Обернувшись, Ірина помітила чоловіка, який йшов за нею. Його погляд був дивним, а рухи – непередбачуваними.
“Вибачте, ви не підкажете, як пройти до парку?” – Запитала вона, намагаючись приховати хвилювання. Чоловік щось пробурмотів нерозбірливо і зробив крок у її бік. Ірина, відчувши загрозу, спробувала прискоритися, але чоловік пішов за нею, почавши говорити щось в агресивній манері. У цей момент із темряви вийшов інший чоловік, який рішуче підійшов до них. “Все в порядку?” – його голос звучав впевнено та спокійно. “Так, я просто…” – Ірина не встигла закінчити, як її переслідувач відступив,
побачивши непохитний погляд незнайомця. “Мене звуть Олексій. Давайте, я проведу вас”, – запропонував він, простягаючи руку. З того вечора Ірина та Олексій почали зустрічатися. Їхні стосунки розвивалися поступово, наче ніжна квітка, що розкривається під променями сонця. Разом вони долали труднощі, раділи дрібницям та будували плани на майбутнє. Зрештою, той вечір, який розпочався для Ірини з неприємного інциденту, привів її до зустрічі з людиною, яка стала для неї опорою та коханням всього її життя. Ця випадкова зустріч нагадувала їм про те, як несподівано і чудово може змінитися життя в одну мить.