Віра, 20-річна дівчина з сумними очима, сиділа на лавці у старому парку, уткнувшись обличчям у долоні. Сльози невпинно скочувалися по її щоках. Вона не могла повірити у те, що відбувається: її хлопець, з яким вона будувала плани на майбутнє, залишив її заради кращої подруги. Світ Віри зруйнувався, залишивши її на самоті і з розбитим серцем. Перехожі, помічаючи сльози, оминали її, не бажаючи втручатися. Віра відчувала себе втраченою та самотньою. Її довіра була зраджена двома найближчими людьми,
і вона не знала, чи зможе колись знову полюбити. «Віро, це ти?» – почувся знайомий голос. Це була її старша сестра, Ганна, яка знайшла її у цьому відокремленому куточку парку. «Ганно… він пішов… з нею…» – пролепетала Віра крізь сльози. Ганна сіла поряд і обняла її за плечі. «Я знаю, мала. Але ти сильна. Ти впораєшся», – м’яко сказала вона. «Як я могла так помилитись у людях? Чому він… Чому вона? – схлипувала Віра. Ганна мовчки слухала, дозволяючи сестрі виплеснути свій біль. Вона знала, що слова втіхи можуть здатися безглуздими. «Згодом біль вщухне, Віро. Ти ще зустрінеш того , хто по-справжньому тебе оцінить і покохає», – тихо сказала Ганна. Віра підвела голову, витираючи сльози.
«Ти думаєш, я зможу знову довіряти і любити?» «Звичайно, зможеш. Ти сильна. І не забувай, я завжди буду поряд», – відповіла Ганна, посміхаючись крізь турботу. Той день у парку виявився поворотним моментом для Віри. Підтримка сестри допомогла їй відчути себе не такою самотньою. Вона зрозуміла, що, незважаючи на біль, життя продовжується, і її серце колись знову відкриється для кохання.