Андрій, молодий чоловік середніх років, уже три роки як був одружений. На перший погляд, його життя здавалося ідеальним, але в глибині душі Андрій відчував, що щось не так. Він завжди вважав себе волелюбним, а замкнутість сімейного життя здавалася йому чужою. Він намагався зрозуміти себе, задаючись питанням: чи справді він створений для такого життя? Згодом ці сумніви лише посилювалися. Якось увечері, сидячи у вітальні зі своєю дружиною Марією, він несподівано зважився на відверту розмову.
“Маріє, я відчуваю, що щось не так з нашим шлюбом. Мені здається, я не зможу бути щасливим у цьому житті,” – зізнався він, дивлячись у її здивовані очі. Марія, яка завжди цінувала їхні стосунки, відповіла: “Андрію, але ми прожили разом уже три роки. Що конкретно тебе турбує?” “Я не знаю… Мені здається, що я втратив себе. Я завжди мріяв про свободу, подорожі, нові враження, а зараз моє життя здається мені занадто передбачуваним,” – пояснив Андрій. Марія розуміла його, але їй було важко прийняти його слова. Вона запропонувала їм дати стосункам ще один шанс, спробувати разом знайти компроміс, який влаштує обох. Андрій погодився, але його серце було повне сумнівів.
У наступні місяці вони намагалися внести у своє життя зміни. Вони почали подорожувати, зустрічатися з новими людьми, досліджувати нові хобі, але, незважаючи на всі зусилля, Андрій все ще почував себе не на своєму місці. Нарешті, одного ранку, Андрій сказав Марії: “Я думав, що зможу змінитись заради нашого шлюбу, але я не можу продовжувати жити не своїм життям. Мені шкода, але мені треба йти своїм шляхом.” З важким серцем, але з усвідомленням неминучого, Марія відпустила його, розуміючи, що кохання іноді означає дати людині свободу бути собою. Андрій пішов, відчуваючи суміш полегшення та смутку, знаючи, що попереду його чекає незвіданий шлях.