Дізнавшись про майбутнє заміжжя своєї дочки Віки, Любов Дмитрівна зазнала припливу щастя. Але радість згасла, коли вона дізналася, що її майбутній зять походить із багатої сім’ї. Жінка побоювалася, що нерівний союз може виявитися важким для Віки. Проте вона підтримала молоду пару, і за рік ті одружилися. Рано втративши чоловіка, Люба багато працювала, забезпечуючи Віці гідну освіту, хоч і не могла дозволити собі розкоші. Звістка про весілля застала Любу зненацька,
тим більше, що її скромні заощадження контрастували з багатством батьків нареченого. На передвесільній зустрічі сім’я нареченого виставила напоказ своє багатство, через що Любі стало не по собі. Але заради Віки вона вирішила терпіти їхню зарозумілість. На весілля Люба, зайнявши грошей, змогла купити Віці гарну, але скромну сукню. Але батьки нареченого не соромилися демонструвати свій достаток, часто приписуючи пишність урочистості собі, хоча Люба зробила свій внесок. Під час весільної урочистості батьки нареченого подарували подружжю розкішний подарунок – сертифікат на покупку дизайнерських меблів.
Гості були у захваті. Коли настала черга Люби, ніхто не очікував багато чого, враховуючи її матеріальне становище. Вона схвильовано вручила молодятам ключі від квартири. Це відкриття вразило гостей, особливо заможних родичів. Багато хто не знав, що квартира дісталася Любі у спадок від матері. Ця історія наголошує, що справжня цінність визначається не багатством гаманця, а багатством серця.