Марина та Сергій вже довгі роки професійно займалися бальними танцями. Вони були танцювальною парою з 6 років, а зараз їм було вже по 20.
Якось вони поїхали в турне, але під час тренувань Марина впала і пошкодила ногу, так що їм довелося провести дні, що залишилися в готелі. Вони опинилися в одному номері, проводячи кожен день не лише на тренуваннях, а й поза танцполом.
Того вечора, коли Марина сиділа на балконі, обгорнута в плед, відчуваючи біль у нозі, Сергій приєднався до неї.
“Мені шкода, що через мою ногу ми не можемо танцювати,” сказала Марина, дивлячись на нічне місто.
“Ти не повинна звинувачувати себе. Все трапляється з якоїсь причини,” відповів Сергій, беручи її руку до своєї. “Можливо, це шанс дізнатися один одного краще .”
Дні та ночі вони розмовляли, ділилися мріями та спогадами за межами танцювального залу. Вони знаходили затишок у спільній компанії, сміялися і вчили один одного чомусь новому.
Якось Сергій сказав:
“Знаєш, Марино, я завжди бачив тебе як свою танцювальну партнерку, але тепер я починаю бачити тебе як когось більшого.”
Марина подивилася на нього, здивована його словами, але відчуваючи, що її серце б’ється швидше.
“Сергію, я теж відчуваю, що між нами щось змінилося.”
Вони почали проводити більше часу разом, насолоджуючись компанією один одного. Марина помітила, що Сергій почав частіше піклуватися про неї, допомагаючи їй із ногою та підтримуючи у скрутні моменти.
Після туру, коли вони вже повернулися додому, їхні стосунки продовжували розвиватись. Вони стали парою ще й у житті, їхні почуття до один одного ставали все сильнішими з кожним днем.
“Марино, я хочу бути з тобою все життя провели не тільки на паркеті, але й поза його межами,” сказав Сергій одного разу, коли вони гуляли в парку.
Марина посміхнулася, відчуваючи щастя у своєму серці.
“І я теж, Сергію. Давай танцювати разом через все життя.”
І так почався новий розділ у їхній історії, сповнений нових перспектив і загальних моментів щастя.