Арина з нетерпінням чекала вечора, щоб побачити Діму. Вона вже уявляла, як вони вдвох насолоджуються заходом сонця на узбережжі, а морський бриз пестить їх обличчя, і ніякі турботи не можуть порушити цю ідилію. – Ти не уявляєш, як я рада! – схвильовано почала Арина, коли вони зустрілися. — Це буде нашою першою спільною відпусткою! Діма посміхнувся, але в його очах читалося певне зніяковіння. — Я хотів би обговорити один момент… — почав він. – Що трапилося? — тривожно спитала Арина. — Ти знаєш, моя мама давно не була на морі, і… я запросив її поїхати з нами. Ариніні очі розширилися від подиву.
– Ти що? – Видихнула вона. — Я думала, це буде час виключно для нас. Діма розуміюче кивнув: — Я знаю, що це несподівано. Але вона дуже переживає після розлучення з татом, і я хочу підтримати її. Арина розуміла його бажання допомогти матері, але їй було складно приховати своє розчарування. — Дімо, я тебе люблю, але мені здавалося, що ця відпустка буде нашим шансом вивести наші стосунки на новий рівень. – Я розумію тебе, – м’яко відповів Діма, – але мені теж важливо провести час із мамою. Будь ласка, дай їй шанс. Арина задумливо глянула на нього. – Гаразд, давай спробуємо. Але обіцяй, що знайдеш час і для мене? Діма обійняв її.
— Звісно, обіцяю. Відпустка пройшла не так, як уявляла Арина. Вона дізналася маму Дмитра з нового боку, побачивши в ній живу, цікаву жінку, яка мала свої історії та спогади про молодість. Тріо проводило час дуже весело, сміючись та насолоджуючись кожним моментом. Останнім вечором відпустки, коли мати Дмитра вирушила на прогулянку сама, Діма взяв Арину за руку і повів до берега. – Дякую, що зрозуміла і прийняла моє рішення, – сказав він, дивлячись їй у очі. Арина посміхнулася. — Ти маєш рацію, іноді несподівані повороти лише зміцнюють стосунки. Діма міцно обійняв її, і вони стояли так кілька хвилин, мовчки дивлячись на морський обрій, вдячні за кожен момент, проведений разом.