Якось увечері, після роботи, я вирішила зайти до бібліотеки. Мене давно манила одна рідкісна книга, і я сподівалася, що нарешті зможу її знайти. Підійшовши до полиці, я помітила, що ще хтось простягає руку до цієї книги. Це був хлопець із темним волоссям та яскраво-блакитними очима. “Ой, вибачте,” – сказала я, здивовано відсмикуючи руку. Він усміхнувся: “Ви теж за цією книгою? Дивний збіг.” Я кивнула: “Так, давно хотіла її прочитати. Але, здається, ви були першим.” Хлопець задумливо глянув на книгу, а потім повернув її на полицю. “Нехай вона буде вашою. Я можу взяти її наступного разу.”
Під враженням від його доброти, я запропонувала: “Може, ми просто прочитаємо її разом? Як думаєте?” Він усміхнувся: “Звучить цікаво. Чому б і ні?” Так, сидячи в затишному куточку бібліотеки, ми почали читати книгу удвох, перекидаючись коментарями та думками. Кожен розділ наближав нас один до одного. Того вечора ми провели кілька годин разом, і коли бібліотека закривалася, він запропонував проводити мене додому.
По дорозі ми обмінялися телефонними номерами, і незабаром наші зустрічі стали регулярними. Наша спільна пристрасть до читання перетворилася на глибоку прихильність один до одного. Минуло кілька років, і одного разу, коли ми пішли до тієї ж бібліотеки, він став навколішки і зробив мені пропозицію. Я, звичайно, сказала “так”. Зараз, коли я згадую той день, то розумію, що бібліотека стала для мене місцем не лише знань, а й кохання. І так, саме в бібліотеці, завдяки одній книзі, я зустріла свого майбутнього чоловіка. Щоразу, коли ми проходимо повз цю будівлю, я нагадую йому про той вечір, і ми з посмішкою згадуємо, як почалася наша історія.