Усі мої найкращі моменти у житті були пов’язані з Алісою. Ми були подругами зі шкільної лави, переживали разом печалі та радості, і коли я народила свою дочку, Емілі, я не роздумуючи вибрала її у хрещені матері. Аліса була частиною нашої родини. Наші дні часто розпочиналися та закінчувалися спільними розмовами та прогулянками. Моя дочка сприймала її як свою другу маму. — Ти ж знаєш, що ти моя сестра за духом, — говорила я Алісі, стискаючи її руку. — Завжди й у всьому поряд, — усміхнулася вона у відповідь. Мій чоловік, Ігор, також налагоджував із нею стосунки.
Вони спілкувалися на різні теми, і я була рада, що моя найкраща подруга так добре ладнає з моїм чоловіком. Але одного разу, повертаючись з роботи раніше, я побачила їх разом у кафе. Вони були занурені в розмову, їхні руки торкалися один одного. Я відчувала, що щось не так, але відганяла ці думки. Моя довірливість була моїм слабким місцем. Але наступного дня я випадково побачила повідомлення у телефоні Ігоря від Аліси. Смс-ки були не просто дружніми: вони були особистими, навіть місцями інтимними. Мій світ звалився. Я не могла в це повірити. Моя найкраща подруга та мій чоловік?
Як це стало можливим? Моє серце розбилося на тисячу дрібних уламків. — Алісо, як ти могла? — спитала я, коли ми зустрілися. — Я… не знаю, як це сталося. Я так шкодую, — її голос тремтів. Між мною та Ігорем були складні часи. Наші стосунки похитнулися, і я не знала, чи зможу я коли-небудь його пробачити. Але я вирішила, що мені потрібно дати собі час на роздуми. Аліса пішла з нашого життя. Вона розуміла, що її дії зруйнували нашу дружбу та мою родину. Я намагалася забути її та продовжити своє життя. З часом я зрозуміла, що кохання та довіра — це те, що потрібно заслужити. Але я також усвідомила, що помилки є частиною людської природи, і іноді потрібно вчитися прощати заради майбутнього.