Коли Юля та Андрій вирішили жити разом, вони домовилися розділити обов’язки по дому, бо обидва працювали повний робочий день. Андрій вважав, що це несправедливо, коли жінка займається всіма справами, тим більше, що чоловіки фізично сильніші. Юля захоплювалася його сучасними поглядами , протиставляючи їх іншим знайомим чоловікам. Проте коли справа доходила до реалізації, допомога Андрія була неповною. Якщо Юля зверталася до нього по допомогу,
він відтягував час чи просив усе підготувати за нього. Наприклад, коли Юля просила вимити підлогу, він просив її спочатку наповнити відро та прибрати територію. Щодо готування, то Андрій справлявся з простими стравами, але від Юлі чекав складніших страв. Прасування теж стало обов’язком Юлі, бо Андрій стверджував, що може впоратися лише з простими речами. Пропозиції Андрія допомогти часто закінчувалися тим, що він відволікався чи затримувався, що змушувало Юлю почуватися винною за прохання. Спроби копіювати поведінку Андрія не давали результату.
Він читав Юлі лекції про обов’язки або стверджував, що вона не розуміє його. Коли Юля намагалася обговорити їхні стосунки, Андрій одмахувався від неї. Зрештою, Юля пішла від Андрія. Вона не змогла пояснити чому, але почувала себе недооціненою. Андрій же після цього говорив друзям, що Юля лінива і хоче, щоби за неї все робив хтось інший.