Кожен ранок світ огортав м’який туман, і я, взяв свої старі кросівки, вирушав у парк. Біг був моїм супутником, способом розпочати день з чистого аркуша. В один з таких днів я помітив її – дівчину з веселими очима та енергією, яка виходила від неї, як промінь сонця. Вона бігала своїм темпом, іноді зупиняючись, щоб насолодитися красою світанку. Її присутність додавала до мого маршруту трохи магії. “Хто вона? – думав я. – І чому вона тут так часто, як і я?” Одного ранку, коли листя ледве почало покриватися інеєм, трапилося щось несподіване. Вона послизнулася на мокрій доріжці.
Це був мій шанс, і я кинувся на допомогу. “Ви в порядку?” – спитав я, піднімаючи її. “Так, дякую,” – посміхнувшись, відповіла вона, намагаючись взяти себе в руки. “Я просто не помітила, наскільки слизько.” Ми почали розмовляти, і я дізнався, що її звуть Ганна. Вона була такою самою любителькою ранкових пробіжок, як і я. Цей незручний момент зблизив нас, і після цього ми часто зустрічалися в парку,
бігаючи разом і ділячись історіями. “Знаєш, я завжди бачив тебе тут, і мені було цікаво, хто ти,” – сказав я одного разу. Ганна засміялася: “І я теж! Я думала, хто цей серйозний бігун, який так захоплений своїм ранковим маршрутом.” Наші ранкові пробіжки стали своєрідними і побаченнями. Ми обмінювалися мріями, планами, поділяючи сміх і насолоджуючись компанією один одного. У ці моменти я зрозумів, що знайшов не просто партнера по бігу, а й дорогого друга, з яким можу ділитися своїм життям. Завдяки випадковій події парк став місцем, де почалася наша історія.