Ми з чоловіком були збентежені. На горизонті маячило весілля нашого близького друга, і ми, звичайно, хотіли бути там. Але одна проблема затьмарювала наше передчуття: що робити з дітьми? Стало ясно, що взяти їх із собою на торжество неможливо. “Ми не можемо взяти їх із собою на весілля. Вони надто маленькі для такого заходу”, – сказав мій чоловік Олексій, зітхаючи. “Так, нам потрібно знайти няню. Може, мої чи твої батьки зможуть допомогти?” – Запропонувала я.
Ми вирішили звернутися до наших мам. Але, на наш подив, обидві відреагували однаково. Моя мати була першою, до кого ми звернулися. “Любі, я вас дуже люблю, але я вже виховала своїх дітей. Настав ваш час займатися своїми,” сказала вона твердо. Трохи приголомшені, ми зателефонували мамі Олексія, але її відповідь була схожою: “Я вже насолоджуюся спокоєм після ваших витівок. Тепер ваша черга!” Ми подивилися один на одного здивовано. “Що ж нам тепер робити?” – Запитав Олексій. “Схоже, нам доведеться шукати професійну няню”, – сказала я, почуваючи себе трохи винною за те, що навіть розглядала можливість залишити дітей на когось іншого. Пошуки няні виявилися складнішими,
ніж ми очікували. Але врешті-решт ми знайшли чудову жінку, яка погодилася наглядати за нашими малюками. У день весілля, поки ми готувалися, я не могла позбутися почуття провини. Але Олексій узяв мене за руку і сказав: “Ми теж заслуговуємо на трохи відпочинку. Діти в надійних руках.” Весілля пройшло чудово, і ми чудово провели час. Повернувшись додому, ми дізналися, що діти чудово провели час із нянею, і вже кілька годин міцно спали. Цей досвід навчив нас, що іноді нам потрібно довіритись іншим, навіть чужим людям, і дозволити собі трохи відпочити.