Якось у кафе до мене підійшов незнайомець, що призвело до вихрового роману та наступного шлюбу. Через півроку я чекала на дитину. Мій чоловік Артем був у захваті, а ось реакція його мами була млявою. Незважаючи на благополучну вагітність, моя дочка народилася з патологією хребта та була визнана стовідсотковою інвалідом. Лікар навіть пропонував відмовитись від неї. Удар став ще сильнішим, коли Артем по телефону поставив мені ультиматум: вибір між ним та нашою дитиною-інвалідом. Його мати теж надіслала мені різке повідомлення,
що не хоче мати з нами нічого спільного. – Нам не потрібний каліка, – сказала пізніше свекруха вже по телефону. Почуваючись зрадженою, я вдалася до допомоги подруги, яка прихистила нас. Незважаючи на свою інвалідність, моя дочка Софія розвивалася дуже швидко. Один літній житель села чудовим чином допоміг їй стати на ноги, і незабаром дочку було не відрізнити від інших здорових дітей. Я перебудувала наше життя, влаштувала Софію
в дитячий садок і знайшла гідну роботу. Якось мені зателефонували та повідомили, що Артем потрапив в аварію, внаслідок якої він став інвалідом. Я холодно визнала, що не маю чоловіка. Через кілька місяців Артем, прикутий до інвалідного візка, і його мама, що розкаялася, прийшли до мене, здивовані одужанням Софії. Вони просили прийняти їх назад у наше життя. Я відповіла їм з їхньою ж колишньою жорстокістю: – Нам не потрібний каліка.