Тітка Аліса була мені ближче, ніж багато хто з моїх родичів. Наші вечори за чашкою чаю, коли вона розповідала історії зі своєї молодості, були для мене справжнім уроком життя. Тому, коли я дізналася про її відхід на той світ, була глибоко вражена. Коли почалася паперова метушня зі спадщиною, я була здивована, дізнавшись, що тітка Аліса залишила мені свою квартиру. Того ж вечора мені зателефонувала молодша дочка тітки, Марина. “Я чула, ти отримала квартиру мами. Ти ж розумієш, що сталася якась помилка, так? Вона, напевно, просто забула оновити заповіт”, — почала вона. Я була збентежена.
“Тітка Аліса завжди робила все усвідомлено. Я не думаю, що це була помилка.” Марина зітхнула: «Ми, її діти, потребуємо цієї квартири набагато більше. Будь ласка, не роби дурниць.” За кілька днів старший син тітки, Сергій, прийшов до мене додому. Він намагався домовитися більш чемно: “Знаєш, мама багато зробила для нас, і ми просто хотіли б зберегти цю квартиру в сім’ї. Я готовий компенсувати тобі її вартість.” Я відчула себе загнаною в куток. “Але я теж сім’я! – Вигукнула я. – Тітка Аліса була мені другою мамою. Вам було по барабану, як вона жила останні роки, а я була поруч з нею.” Сергій опустив очі.
“Ми помилилися, покинувши її життя. Але будь ласка, давай знайдемо компроміс.” Я подумала кілька днів. Потім казала, що квартира – це останнє, що пов’язує мене з тіткою, і віддати її дітям, які забули про неї, було б боляче і неправильно. Але я також розуміла, що квартира – це не просто стіни, це спогади. У результаті я запропонувала Сергію та Марині залишити квартиру у власності сім’ї, але перетворити її на щось корисне, наприклад, на дитячий центр чи майстерню для дорослих людей. Таким чином, пам’ять тітки Аліси збережеться у живому, активному проекті, що приносить користь суспільству. І хоча це рішення було не простим, воно дозволило зберегти пам’ять про тітку Алісу яскравою і живою.