У свої 65 років я чекала більшого тепла від своїх дітей, особливо у свій нещодавній день народження. Адже це було моє перше свято з того часу, як я повернулася додому після 20 років роботи за кордоном. За два десятиліття до цього, як і багато моїх однолітків, я мігрувала до Італії, щоб забезпечити краще майбутнє своїм дітям. Хоча моє перебування там було сповнене труднощів – життя в тісній квартирі, зіткнення з бідністю та подальший розпад шлюбу – я була сповнена
рішучості забезпечити своїх дітей. За ці роки я купила їм по квартирі, оплатила їм дорогі меблі та за традицією щороку приїжджала до них у гості. Я не купувала для себе житло: просто переобладнала свій старий будинок. Але зате я збирала гроші, щоб мені не довелося покладатися на своїх дітей у свої похилі роки. Однак цей день народження став для мене справжнім горем . Вони не лише приїхали у гості без подарунків,
а й попросили значні суми на свої особисті потреби. Коли я відмовилася, вони назвали мене “жадібною”. Моя дочка навіть зазначила, що я цілком можу сама купувати собі подарунки, якщо вже маю такі гроші. Їхня поведінка спустошила мене. Всі ці роки я приносила себе в жертву заради них. Але зараз мені здається, що весь цей час вони бачили у мені лише фінансовий ресурс.